Історія села Волошки

Історія села Волошки

Населення 199, площа 0,432 км2.

Про Волошки довідуємось з майнового поділу 1603 року, де сказано, що «Вологі» (помилково – Волошки) відходять до Олександра Острозького. З акта 1641 року випливає, що «Волошкі» платять від 23 «димів» 15 «гарців» меду.

У 1651 році «волошковские крестьяне» сприяли переправі че­рез Горинь повстанського з’єднання під проводом Семена Баглія. Починаючи з 1789 року, часто згадується «Волошковская при­стань» як важливий осередок формування сплавних «бендюг», переладунку вантажів. Акт 1863 року, згадуючи Волошки, конста­тує, що в їх околиці чинили крадіжки зрубаного лісу, руйнували придеревні борті. У 1889 році Волошки як «деревня», єпархіально приналежна до Коптович на віддалі «3,5 версти», мала 27 дворів.

Назва Волошки можна пов’язати з словом волох «представ­ник романських народів: молдаванин або румун, рідше італієць чи просто – той, хто прибув з Волохії. Можливо назва пішла від поля, на якому росли квіти волошки.

Може, тут варто згадати оповіді старожилів, за якими нинішні Волошки започаткували у 1779 році вихідці з лівого берега Гори­ні, які прибули з Польщі з утрачених Волох.

У наших Волошках знають іменовані місця (дільниці, кутки): Смолярська – «околиця бувшої смолярні»; Вирок – «неподалік вируючого струмка»; Надгоринь – «в бік річки Горині»; Мель­ники, Ситарі, шадюки – «за прізвищами жителів»; Мацкова со­сна – «неподалік соснового таю власника Мацка»; Середня рука – «простір між двома ярами»; Петрище – «на маєтності Петра»; Корчунок – «на місці викорчуваного лісу»; Церковне, За лужком, Коло Кози; луги: Пасіка – «тут на ліго вивозили вулики пасіки»; Дубовиця –      «в околиці дубового гаю»; Котлінський кут – «закуток на маєтності Котлінського»; Заваляна – «ніби за колишнім валом» –  Болото – «болотисте надрічківְ’я»; Вигін, Помірки, Васькова сіно­жать, Мельникова; озера: Святське – «в напрямку села Свяття»; Гниле озеро – «водойма, що має неприємний запах води»; Пере­рва – «на місці розриву Старої Горині»; Павлітське – «на маєтнос­ті Павлівського»; переправи: Стадникова кладка, Підгір’я, Брід, Горби, Кар’єри; ліси: Громиш, Глинище, Казьонщина, Лукашева.

ІСТОРІЯ Села КОПТОВИЧІ 

На захід від Свяття дорога веде до Коптович – села, яке іде в забуття, уступаючи місце вже примикаючим сусіднім Волошкам. Зважаючи, що Коптовичі унікальна (ніде більш не ви­явлена), старовинна назва оселі, слід її зберегти.

Уперше Коптовичі згадує опис Луцького замку 1545 року, де називається городня Коптевическая, а також городня Богдана Краєвського «с. Коптевич». З акта 1562 року довідуємось, що «с. Коптевич» до Олександрії прибули люди надати допомогу потер­пілим від повені. У 1593 році в «имении Коптевичи» згоріла пристанева будка. І тоді ж «коптевические крестьяне» зазнали великих збитків, нанесених ураганом. Потерпіли будівлі, посіви, дерева.

У 1603 році «Коптивіче» як власність Олександра Острозького відходить до Рівненського замку. Тоді «коптовицкие подданые» платили натурою від 47 «димів». Здавали мед, худобу, рибу.

За даними 1889 року, «с. Коптевичи при р. Горине, волости Кустинской» мало 51 двір, 437 мешканців. У церкві Воздвиження Чесного Хреста (збудована десь у 1776 році) зберігалися копії ме­тричних книг з 1781 року.

Згадуються Коптовичі у 1545 році в описі Луцького замку, коли в цьому замку була городня коптевицька Богдана Краєв­ського з Коптевич. У 1855 році згадується тут курган – Бойчина могила (В. Антонович).

За переказами Коптовичі виникли від того, що тут, на острів­ку, поселилися козаки (коптівці) і побудували невеличку капличку. Ще і досі викопуються із землі багато кісток. На території біля церковки можна бачити два камені, дві могили, на одному з яких прочитуються прізвища людей похованих тут.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *