Історія села Олександрія

Історія села Олександрія

 

Населення 2951, площа 1,45 км2

Найдавніші сліди перебування людини в околицях Олександрії належать до епохи ранньої бронзи. На території самого села трапляються знахідки римських монет ІІ століття.

Уперше поселення згадується в акті 1518 р. під назвою «Арка Першкова», що відходить до володінь Рівненського замку. Згодом були «Першки», «Першкове», «Першків Міст». У 1569 році за рішенням Люблінського сейму цей населений пункт належав до Луцького повіту  Волинського воєводства. У 1603 році  село стає власністю князя Олександра Острозького, який перейменував це поселення на Олександрію.

У 1629 році воно згадується як місто, що входило до Ровенської волості Волинського воєводства. Тоді у місті налічувалось 357 димів і понад 2 тис. населення. Від нападів ворогів центр поселення, «дитинець», був захищений  з трьох сторін земляним валом (залишки якого можна побачити ще зараз), з півдня – річкою Горинь. (Старожили ще й зараз називають його містом). У 1640 році Олександрію сильно зруйнували татари. Під час визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.) олександрійці разом  з мешканцями навколишніх сіл утворили повстанський загін, який успішно діяв в районі міста. Поступово населений пункт  занепадає. За умовами Андрусівського перемир’я 1667 року Олександрія залишилась у складі Польщі.

Власниками міста стали феодали Конецпольські. У 1672 році засновують католицьку парафію. З 1763 року Олександрією володів магнат Станіслав Любомирський. Після приєднання Правобережної України до Росії у 1795 році Олександрію включено до Волинського намісництва. З 09.09.1797 року Олександрія входить до Ровенського повіту Волинської губернії. Щоб зробити річку більш судноплавною, у 1810 році місцевий поміщик будує на Горині однокамерний дерев’яний шлюз, підйомний міст і греблю. Через два роки шлюз придбав уряд. Однак через поганий догляд у 1857 році за наказом міністра шляхів і комунікацій шлюз було знищено.

У 1842 році коштом князя Ф.Любомирського будується мурована православна церква. У 1861 році Олександрія стає  центром волості. Після скасування кріпосного права кращі землі залишаються у поміщика та церкви. Поміщик володів 3500 га орної землі та майже 5500 га лісу, з них 700 га землі залишається в особистому користуванні князівської родини, решта здається в оренду польським і німецьким  колоністам, які селилися на хуторах навколо Олександрії.

У 1864 р. в Олександрії працювала парафіяльна школа, у якій місцевий священник навчав 12 дітей. Медичну допомогу надавав фельдшер і аптекар.

У другій половині Х1Х століття в Олександрії працювали шкіряний, маслоробний та винокурний заводи, папірня. Діяла річкова пристань, звідки щороку вирушало понад 100 плотів і суден з товарами. Були розвинуті й ремесла. Найбільш численними вважалися шевці, кравці, бондарі, ковалі, пічники, штукатури, мулярі. Розвитку містечка сприяли базари, які відбувалися двічі на місяць, та 5 невеличких ярмарків, де торгували ремісничими виробами, сільськогосподарською продукцією. В містечку налічувалося 60 торгових лавок.  У 90-х роках Х1Х століття почали прокладати залізницю з Рівне до Сарн. Тоді в Олександрії спорудили залізничний міст через річку Горинь та залізничну станцію. Життя в містечку пожвавилося. Будуються чотири водяні млини, сукновальня, тартак. Переважна більшість населення була неписьменною.

З початком першої світової війни 60% чоловіків віком від 21 до 45 років були мобілізовані. Для потреб армії було реквізовано більше половини коней та возів. Влітку 1915 року в районі Олександрії проти австро-німецьких військ вели бої частини Оренбурзької козачої дивізії 8-ї російської армії під командуванням генерала О.О.Брусилова.

У січні 1918 року в Олександрії було проголошено Радянську владу. А вже у другій половині лютого того ж року Олександрію окупували кайзерівські війська. На початку 1919 року владу в Олександрії встановили петлюрівці. У травні 1919 року на станції Олександрія велися бої між польськими військами та частинами Новгород-Сіверської бригади 1-ї Української радянської дивізії, які відновили у містечку Радянську владу. У серпні того ж року Олександрію окупували війська Польщі. У липні 1920 року частини 12-ї та Першої Кінної армій знову відновлюють Радянську владу. Але восени 1920 року встановлюється влада Польщі. У складі Польщі Олександрія була містечком Кустинської гміни Ровенського повіту Волинського воєводства. Переважна частина безземельних  мешканців містечка займалися кустарним промислами. Серед них були: теслярі, кравці, кошикарі, ковалі, пекарі, слюсарі, муляри, бляхарі, стельмах (майстер по виготовленню возів). Частина працювала на сукновальні, тартаку(пилорамі) поміщика Любомирського, на трьох водяних млинах. Частина жителів займалася дрібною торгівлею. Двічі на місяць у містечку відбувалися ярмарки. В Олександрії працювали вже два фельдшери й акушерка, функціонували три невеликі початкові школи (польська, українська, єврейська).

У серпні 1927 року в Олександрії відбулася зустріч Волинських округ «Пласту», у якій прийняла участь делегація галицьких пластунів. У містечку діяли члени організації  «Сельроб». Посилюється рух за соціальне й національне визволення.

З початком другої світової війни, у вересні 1939 року в Олександрії встановлюється знову Радянська влада. 8 грудня 1939 року в містечку утворюється тимчасове волосне управління. 26 лютого1940 року Олександрія стає селом і районним центром. Конфіскуються землі поміщика та польських осадників, націоналізуються підприємства. Відновлюють роботу млини, залізнична станція. Відкриваються майстерні побутового обслуговування населення, магазини промислових й продуктових товарів. Починається будівництво дороги Олександрія –Костопіль. В кінці квітня 1941 року в Олександрії створюється колгосп ім.. Т.Г.Шевченка. Засновується державний бобровий заповідник, до складу якого входила частина Олександрійського лісництва. Відкриваються три неповні середні школи. Неписьменні відвідують гуртки лікнепу. Розпочинають роботу будинок культури, районна бібліотека. Відкривається лікарня, аптека.

22 червня 1941 року Німеччина віроломно нападає на Радянський Союз. Уже 1 липня 1941 року Олександрію захоплюють гітлерівські війська. 22 вересня 1942 року у Святському лісі біля Олександрії окупанти розстріляли понад 900 мирних людей. На місці їх страти встановлено пам’ятний знак. За період окупації було розстріляно ще біля сотні людей, 42 особи були вивезені на каторжні роботи до Німеччини. Проте не корилися односельці загарбникам. 25 травня 1943 року була зірвана німецька комендатура  в Олександрії, знищено 18 ворогів. Незламним борцем за українську національну ідею проявив себе наш односельчанин Грицюк Т.С., який за політичні переконання був ув’язненений 19(!) разів, отримав 4 смертельні вироки. 31 січня 1944 року Олександрію визволили бійці 340-го гвардійського стрілецького полку 121-ї гвардійської стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Населення вносило у фонд оборони і на танкову колону «Ровенщина» продовольство й власні заощадження. На війні загинуло 57 односельців.

Розпочалася відбудова господарства. У 1944-1945 роках відбудовуються мости через річку Горинь та залізничне господарство, відновлюється спорудження дороги Олександрія –Костопіль.  Починають працювати промкомбінат, торфопідприємство, відділення зв’язку, відділ комунального господарства. Окремі підприємства з виробництва товарів широкого вжитку у 1946 році об’єдналися в райхарчопромкомбінат. Заборольську МТС з Кустина переводять в Олександрію, її розміщують у садибі поміщика. У 1948 році в селі знову створюють колгосп ім..Т.Г.Шевченка. У 1950 році чотири сільгоспартілі, що були створені на території Олександрійської сільської ради, об’єднують в одне велике господарство. Відкривається кінотеатр у католицькому костелі, бібліотека відновлює роботу у хаті ксьондза. Знову починає працювати школа.

22 січня 1959 року Олександрійський район ліквідовують.

З 1961 року починає діяти район електромереж. У 70-80-і роки за успіхи у праці  відзначено: орденами 7 осіб в сільському господарстві й 2 особи в освіті, в різних галузях народного господарства біля ста –  медалями.

У 1968 році в селі споруджено потужний вальцьовий млин з сучасним обладнанням.

01.03 1969 року засновано дитячий духовий оркестр, який у 1977 році отримує звання «Народний» (нині – « Зразковий», біля 100 учасників, керівник – Відмінник освіти України, Заслужений працівник культури України Вакулін В.П.).

У 80-х роках в околицях Олександрії розпочинається інтенсивне будівництво 9 оздоровчих піонерських таборів.

У 1974 році побудовано двоповерхове приміщення середньої школи.

У 1983 році вводиться в експлуатацію трьохповерховий лікарняний корпус.

1990 рік для Олександрії став початком газифікації закладів і житлових будинків.

19 серпня 1990 року активісти Руху за широкої участі громадськості встановлюють національний прапор у центрі села Олександрії.

17 січня 1992 року – дата утворення Рівненського держлісгоспу.

30 вересня 1999 року – відкриття нового автомобільного моста довжиною 163 метри через річку Горинь та 5,4 км ділянки міжнародного автотранспортного коридору.

Серпень 2001 року – реконструкція братської могили у центрі села.

Листопад 2004 року – масова підтримка жителями Олександрії Помаранчевої революції, участь групи громадян у подіях на Майдані у Києві.

В Олександрії народився і проживав Андрій Мельник (1979-2015) – учасник АТО, який героїчно загинув, тримаючи оборону під Вуглегірськом. Він був нагороджений Святійшим Патріархом Київським та Руси-України Філаретом медаллю «За жертовність та любов до України» та Указом Президента України медаллю «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Село Олександрія, а разом із ним і її околиці, що відтепер належать до об’єднаної територіальної громади, розвивається, зростає добробут односельців.

Оживає давня слава. Народжується завтрашній день.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *