Історія села Кустин

Історія села Кустин

Населення 1040, площа 1,164 км2.

Село Кустин розташоване на межі між зонами мішаних лісів і лісостепу. Поряд протікає го­ловна річка області Горинь, а через село несе свої води її ліва притока – річечка Свириниця (Кустинка).

В епоху ранньої бронзи тут були поселення стжижовської та городсько-здовбицької культур. На по­лях знаходяться уламки кераміки, знаряддя праці.

Перші вісті про Кустин дає гра­мота 1518 року. У ній є королівське підтвердження про належність «Костго» до Рівненського замку. В іншому записі цього ж документа село іменують «Кустгин».

Слід зауважити, що у свій час Кустин належав князям Несвицьким, які були у родинних зв’язках з князями Збаразькими. Семен Несвицький, проживаючи в Кустині у 1464 році, купив Рівне, а внучка Семена Васильовича Несвицького була дружи­ною Костянтина Острозького. Тоді село перейшло у володіння цих князів.

В селі маєток власників знаходився на острові ставка, що утворився внаслідок перегородження річки греблею. Таким чи­ном, доступ до палацу був обмежений водною перешкодою. З північної сторони на березі розбили досить гарний парк з різно­манітними деревними насадженнями. В’їзд на острів влаштували з боку парку та села. Центр села і по сьогоднішній день зветься Містечком. Кубинський маєток постійно переходив від одного власника до іншого.

Акт 1563 року свідчить, що Кустин є власністю П. Кірдея Мильського, який був у сусідстві з володінням князя Василя Ост­розького. Їх межі описує інвентар 1569 року. Після одруження дочки Полюйського з Головитьким маєтки перейшли у руки Суходольських, Отецьких, Мокштинських та ін.

У 1572 році в Кустині спостерігали дивовижну «заграву», яка спричинила переполох селян, про що довго говорили. Не виклю­чено, що полярне сяйво досягло широти села.

Під кінець 1648 року «кустинские крестьяне» мали бойовий загін, який нападав на поміщицькі маєтки.

Акт 1777 року сповіщає про замкових гайдуків, які в «Кустинском имении» скривдили корчмаря, пограбували селян, пошко­дили «борті». Починаючи з XVIII ст. Кустин у записі латинкою подається як Кустинь, а зрідка, особливо на картах, – Костин, Костинь.

В часи Речі Посполитої весь пагорб за Кустином був зайнятий монастирем бернардинців, в кам’яній огорожі якого крім костьолу знаходився корпус монаших келій, а на другій висоті спорядили так звану «кальварію» – місце страждальних процесій вздовж 14 капли­чок з ритуальними фігурками. Тут же було монастирське кладовище.

Місцевість була обкопана глибоким ровом з водою і з’єдну­валась з селом через міст. Час не зберіг цього своєрідного архі­тектурного ансамблю, за винятком костьолу, в якому зараз діє Свято-Миколаївська церква.

Заснований кляштор у 1732 році. При ньому діяла школа.

У 1700 році в Кустині зведена і освячена дерев’яна церква, яка у 1830 році частково відремонтована на кошти прихожан. У 1837 році костел Бернардинського монастиря передали у православ­не відомство. Дерев’яна церква з часом завалилась і в цегляному костелі відкрито храм святителя і чудотворця Миколая. У 1860 році проведено ремонт приміщення.

За даними 1889 року, «с. Кустин при р. Горине, Кустинской волости» мало 82 двори. У ті часи у Кустині роміщувались: розкішний панський палац, приходська школа, гамарня, олійня, смолярня. Село Кустин було центром однойменної волості, до якої від­носилось ряд населених пунктів, зокрема хутори Гамарня, Маринин, Кустинська колонія, Сергіївка. В селі працювало дві кузні, млин, винокурня, магазин. Населення займалось сільським гос­подарством з незначними наділами землі, частина людей пра­цювала на залізниці. В Кустині значилось 123 дими (будинки), в яких проживало 844 жителі, мурована церква. За переписом 1911 року зменшилась кількість людей і становила 760 чоловік. Пра­цювали – фельдшерський пункт, земська винокурня, пункт сіль­ськогосподарських машин, крамниця, кооператив, однокласна школа. Поміщику Семоновському належало 900 десятин землі, палац, спроектований і побудований архітектором Ш. Б. Цугом. На жаль, доля монастиря спіткала і палац. В роки війни він був повністю зруйнований.

Народне осмислення назви Кустин в’яжуть з словом куст «кущ», бо, кажуть, місце, де засновано село, було в «кустових за­ростях», або що там проводили ритуал «Водіння куща».

До Кустина офіційно відносили такі хутори: Гамарня – в на­прямку залізниці, де була гамарня «металоплавильна майстерня», Маринин (Мариніна) – тут першою поселенкою була Марина; Кустинська Колонія (Кустин) – заселене місце переселенцями з Польщі; Сергіївка – тепер окреме село. Знають у Кустині ще іме­новані дільниці, як Містечко – «центр, де була волосна управа»; Старики «найдавніший квартал в околиці ставу, парку»; Перегонірка «колишній ліс, яким переганяли на випас худобу»; Підгай «в напрямку невеликого гаю»; Видумка «недавно заснована («ви­думана») вулиця»; Шлях «нові забудови в напрямку центрально­го шосе».

Через Кустин, відливаючи ставки, тече до Горині річечка Наша (Кустинка), іменована записом 1569 року Свірницею. Крім того, знають ще струмок Ручайок.

Старші кустинці пам’ятають численні назви урочищ, такі як, орні землі: Новина – «на місці накорчованого лісу»; Границя – «на межі з Житином»; Помірки — «поміряні рівномірно ділян­ки»; Підрешичина — «під селом Решуцьком»; Корея — «на значній віддалі від села»; Коло форта – «неподалік фортечних редутів»; Великі поля, Малі поля; сінокоси: Оболоння – «рівне заливне міс­це»; Пирища – може, від слова пирити «тикати, колоти»; Пере­рва – «місце, де річка Горинь роздвоює русло, ніби «перериває» сіножать»; Кут – «надлісся у формі клина-кута»; Корчунок – «на місці викорчуваного лісу»; Шпанівський берег – «в напрямку села Шпанова»; пасовиська: Скринище – «в околиці «скринь» – пря­мокутних ґрунтових заглибин»; Навдобність — «неужитки, не­якісні угіддя»; долини: Глибокий яр – «продовгувата заглибина в густих заростях»; Гребля – «колишнє водоймище колісного мли­на»; Гниляк – «низинне заболочене місце»; Запуст – «угіддя, яке уже не культивується»; Під чавункою – «видолинок неподалік за­лізниці».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *